Неконкретність обвинувачення як підстава для повернення обвинувального акта

Обвинувачений має право точно знати, у чому його обвинувачують. Якщо обвинувальний акт не містить конкретного опису діяння — часу, місця, способу, ролі кожного учасника, — суд у підготовчому засіданні може повернути його прокурору.

Що таке обвинувальний акт і обвинувачення

Досудове розслідування починається з внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і найчастіше завершується направленням обвинувального акта до суду.

За ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт — це процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Акт має відповідати вимогам ст. 291 КПК, зокрема містити виклад фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію з посиланням на статті закону України про кримінальну відповідальність і формулювання обвинувачення.

Обвинувачення — це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК). Саме в межах висунутого в обвинувальному акті обвинувачення суд першої інстанції здійснює судовий розгляд (ст. 337 КПК).

Чому обвинувачення має бути конкретним

Оскільки обвинувачення — це твердження про вчинення певною особою конкретного діяння, воно має бути конкретним: особа має право знати, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення її обвинувачують.

Перевірити обвинувальний акт на відповідність вимогам закону має суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні. Якщо акт не відповідає вимогам КПК, суд може повернути його прокурору (п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК).

Ще постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (п. 10) вимагала, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом і містило дані про злочин, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Той самий принцип закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен обвинувачений має бути негайно й детально поінформований зрозумілою йому мовою про характер і причини обвинувачення (підп. «a» п. 3). Європейський суд з прав людини наголошує, що:

• деталі обвинувачення можуть відігравати вирішальну роль, адже саме з моменту їх доведення до відома особа офіційно знає фактичні та юридичні підстави обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79);
• підп. «a» п. 3 ст. 6 слід тлумачити у світлі права на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 6): повна й детальна інформація про обвинувачення і можливу правову кваліфікацію є передумовою справедливого розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; від 25.07.2000 у справі «Матточчіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; від 20.04.2006 у справі «І. Х. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34);
• право знати про характер і причини обвинувачення пов’язане з правом мати можливість підготуватися до захисту (підп. «b» п. 3 ст. 6; «Пелісьє і Сассі проти Франції», п. 54; «Даллош проти Угорщини», п. 47).

Як неконкретність виглядає на практиці

Типові вади формулювання — коли кваліфікацію наведено цитатою з диспозиції статті Особливої частини КК, а фактичні обставини їй не відповідають або викладені неповно. Кілька прикладів (дані знеособлено).

Дві дії в одному формулюванні. Обвинувачення за ч. 4 ст. 368 КК було сформульоване так, що особі одночасно ставилися у провину і прохання надати неправомірну вигоду, і її одержання (через сполучник «а також»). Захист наголосив, що в такому разі прокурор мав конкретно описати щодо кожної дії час, місце, спосіб, форму вини, мотив і мету. Суд повернув обвинувальний акт прокурору (справа № 372/2968/18).

«З відома та за згодою». У провадженні за кількома статтями КК (зокрема ст. 343, 345, 262, 289, 357, 146) участь обвинуваченого описувалася лише словами про те, що злочини вчинялися іншими особами «з відома та за згодою» ОСОБА_1. Іншого опису його дій, які б становили об’єктивну сторону, обвинувачення не містило; не зазначено, де, коли і від кого він дізнався про ці дії.

Шахрайство без опису умислу. В обвинуваченні у шахрайстві було описано лише, як обвинувачена, посилаючись на тривалі ділові стосунки, запевнила контрагента в наявності товару й обіцяла поставку. Відомостей про те, що вже в момент заволодіння майном вона мала намір його привласнити, не виконуючи зобов’язання, акт не містив. За такого формулювання з тексту вбачалися господарські відносини, і незрозуміло, у чому саме полягає шахрайство.

Подібні висновки містять і рішення судів, що повертали обвинувальні акти:

• у провадженні за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 364-1 КК суд указав, що не зазначено час і місце вчинення (закінчення) злочинів — лише «у грудні 2016 року, в робочий час», — а також не зазначено, коли й куди документи були передані замовнику; крім того, акт одночасно називав двох різних замовників (ухвала в ЄДРСР);
• у провадженні за ч. 2 ст. 187 КК суд констатував, що не зазначено назву і кількість викраденого майна, відсутнє підтвердження його вартості та не описано, як співучасники розподілили ролі і що саме робив кожен під час нападу; через це обвинувальний акт повернуто прокурору (ухвала в ЄДРСР).

Висновок автора

Неповнота і неконкретність обвинувачення порушують право обвинуваченого на захист і позбавляють суд можливості розглядати справу в межах конкретного обвинувачення. Такі вади мають бути усунені прокурором після повернення обвинувального акта судом.

Джерела

• Кримінальний процесуальний кодекс України: ч. 4 ст. 110, п. 13 ч. 1 ст. 3, ст. 291, п. 3 ч. 3 ст. 314, ст. 337.
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 8.
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6; практика ЄСПЛ, наведена вище.
• Справа № 372/2968/18; ухвали судів у Єдиному державному реєстрі судових рішень та тут.